Свято «Люблю Вітчизну я свою, вона найкраща в цілім світі»

На дошці: карта України, ілюстрації з краєвидами рідних місць, малюнки символів України.

Епіграф (запис на дошці):

Можна все на світі вибирати, сину,

Вибрати не можна тільки Батьківщину.

В. Симоненко

1-й учень

Квітку у садочку,

Зернятко у полі,

Пташку, що в гайочку,

Гори, ріки, доли,

Хату, шлях, будівлю,

Сонце в небі синім

Ми звемо чарівним

Словом — Батьківщина.

                            (Л. Рева)

Учитель. Світле почуття Батьківщини. Це твій Берег Дитинства. Батьківський поріг, розквітла калина під вікном рідної хати, рідна мова, околиця села із задавнілою пам’яткою, протоптана стежина до сусіда, лелечине гніздо на клуні, усміхнене віконце теплої домівки, незрадлива мамина усмішка зі сльозою на щоці, терпкий запах картопляного диму...

Пронести через усе життя свій Берег Дитинства, невсипуще тягтися до нього, жити ним. Що є святіше й дорожче?!

2-й учень

А живу я в Україні,

В рідній, милій стороні.

Ніжне сонце в небі синім.

Ніжне сонце, вільний вітер,

Далини ясна блакить —

Все для того, щоб радіти,

І хотілось в світі жить.

                          (Г. Чубач)

3-й учень

Хоч малий я,

Невеликий,

Зате добре знаю,

Що край рідний —

Україна.

Я її кохаю.

4-а учениця

Україно моя мила,

Ти моя рідненька,

Я тебе так щиро

Люблю,

Хоч я ще маленька.

5-й учень

Я — не просто українець!

Я — великий патріот!

Я люблю, як тата й маму,

Український весь народ.

Буду сонечку радіти,

Землю скривдити не дам.

Буду світ увесь любити

І рости на радість вам.

Звучить пісня «Рідний край» (муз. І. Кишка, сл. П. Голубничого).

Я люблю бори зелені,

Що шумлять гіллям до мене,

Річку, квіти в свіжих росах

І на нивах жито й просо. (Двічі)

Сад люблю, біленькі хати,

І пісні свої крилаті,

І розцвічену калину —

Нашу землю — Батьківщину. (Двічі)

6-й учень

У всіх людей одна святиня,

Куди не глянь, де не спитай.

Рідніша їм своя пустиня,

Аніж земний в чужині рай.

Їм красить все їх рідний край.

Нема без кореня рослини,

А нас, людей, без Батьківщини.

(М. Чернявський)

Учитель. Кожен із нас, розповідаючи або пишучи свою біографію, передусім називає власне ім’я та прізвище. А ще повідомляє, коли й де народився, хто його діди, батьки, брати, сестри. Іншими словами, говорить, якого він роду-племені.

І це зрозуміло. Адже люди здавна жили не самотою, навіть не маленькими гурточками, а великими численними родами. Поступово роди почали об’єднуватися в племена. Кожне плем’я спільно боролося проти ворогів, спільно добувало собі їжу. Воно виробляло свої звичаї, не схожі на звичаї інших племен. Говорило однією, тільки йому властивою, мовою. Минав час, і близькі між собою племена почали зливатися у ще більші спільноти. Так утворювалися на землі різні народи.

В Україні з давніх-давен живе український народ. У своїй сім’ї він добросердно прихистив представників інших народів. Пліч-о-пліч з українцями живуть і росіяни, і поляки, і молдовани, й греки, євреї та німці... Всі вони мирно трудяться на благо нашої Батьківщини.

Завдяки багатолітній героїчній боротьбі Україна здобула незалежність. І тепер щороку 24 серпня ми відзначаємо це велике національне свято.

7-й учень

Нема на світі України

Без хвиль могутнього Дніпра,

Як українця — без калини,

Без солов’я і рушника.

Народ, що вік при бурі й сонці,

Віддав землі, як мати доньці,

Всі сили, працю і любов,

Щоб Україна знов і знов

Росла, цвіла!.. Щоб твердо стала

На шлях, який собі обрала,

І в незалежному житті

Долала всі шляхи круті.

                          (О. Шелест)

8-й учень

Одна Батьківщина, і двох не буває.

Місця, де родилися,— завжди святі.

Хто рідну оселю свою забуває,

Той долі не знайде в житті.

Чи можна забути ту пісню, що мати

Співала малому, коли засинав?

Чи можна забути ту стежку до хати,

Що босим колись протоптав?

9-й учень

У рідному краї і серце співає.

Лелеки здалека нам весну несуть.

У рідному краї і небо безкрає.

Потоки, мов струни, течуть.

Тут кожна травинка і кожна билинка

Вигойдують мрії на теплих вітрах.

10-й учень

Під вікнами мальви, в гаю материнка,

Оспівана щедро в піснях.

Тут мамина пісня лунає, і дзвінко

Її підхопили поля і гаї.

Її вечорами по всій Україні

Співають в садах солов’ї.

11-й учень

І я припадаю до неї устами

І серцем вбираю, мов спраглий води.

Без рідної мови, без пісні, без мами

Збідніє земля назавжди.

(М. Бакай)

Звучить пісня «Наша Україна» (сл. В. Кленца, муз. М. Ведмедері).

І Полісся, і Донбас,

Крим і Буковина —

Все це наш величний край,

Люба Україна. (Двічі)

Яблуневий ніжний цвіт,

Соняхи й калина —

Все це казка чарівна,

Мила Україна. (Двічі)

12-й учень

Люблю я в рідному краю

веселі співанки пташині,

і річки бистру течію,

і руту-м’яту при долині;

пропахлі вітром колоски,

гінке, п’янке безмежне поле,

і мамин хліб, і ті стежки,

якими вранці йду до школи,

і перші проліски в гаю,

і щедре сонечко в блакиті...

Люблю Вітчизну я свою,

вона — найкраща в цілім світі!

(Л. Коломієць)

13-й учень

Послухай, як струмок дзвенить,

Як гомонить ліщина,—

З тобою всюди кожну мить

Говорить Батьківщина.

Послухай, як трава росте,

Напоєна дощами,

І як веде розмову степ

З тобою колосками.

Послухай, як вода шумить —

Дніпро до моря лине,—

З тобою всюди кожну мить

Говорить Батьківщина.

(П. Осадчук)

14-й учень

Україно! Земле рідна,

Земле сонячна і хлібна.

Ти навік у нас одна,

Ти, як мати,— найрідніша,

Ти з дитинства наймиліша.

Ти і взимку найтепліша,

Наша отча сторона.

Учитель. Що означають слова «батьківщина», «вітчизна»? Сказати у відповідь: «Це моя країна»,— значить сказати мало. Це однаково, коли б сказати про кого-небудь «людина» і більше нічого не додати.

Важко визначити, що таке батьківщина в кількох словах. Адже в це слово люди вкладають широкий зміст, маючи на увазі і країну, де вони живуть, і все-все, що стосується цієї країни.

Ніколи не перерахувати всього, про що думають люди, вимовляючи слова «наша батьківщина», «моя вітчизна». Всі безмежні простори країни, всі гори і річки, всі долини й озера, всі квітучі поля і пустелі — все це наша з тобою Батьківщина.

Її зими і весни, кожна осінь і кожне літо — це також наша Вітчизна.

Люди, які живуть у нашій країні, їхня мова, їхні звичаї, їхній характер, їхні пісні — це теж Вітчизна.

Все, що колись відбувалося на нашій землі, всі радощі і горе, битви і перемоги — наша Батьківщина.

15-й учень

Є багато країн на землі,

Є в них озера, річки і долини.

Є країни великі й малі,

Та найкраща завжди — Батьківщина.

16-а учениця

Я маленька українка,

Віночок сплітаю

І про рідну Україну

Пісеньку співаю.

— О, матусю - Україно,

Ти для мене — небо!

Як надійно, як спокійно

На руках у тебе!..

                          (Г. Чубач)

17-й учень

Є в моєї України

Ріки, гори і долини.

У Донецьку є вугілля,

Хлібом славиться Поділля,

А в Карпатах є ліси

Дивовижної краси.

На Поліссі — льон цвіте,

Мов нагадує про те,

Що в моєї України

Простір — вільний,

Небо — синє.

                          (Г. Чубач)

Учитель. Країна знаходиться у центрі Європи. Межує з Росією, Білоруссю, Польщею, Словаччиною, Угорщиною, Молдовою, Румунією.

Найбільші міста: Київ, Харків, Донецьк, Дніпропетровськ.

А як називається столиця нашої Батьківщини? (Відповіді дітей)

Учитель. Міста схожі на людей. У кожного є свій день народження, своя доля, своя історія.

Найстарішим містом світу вважається Ієріхон. Найвеличнішим — Рим, найрелігійнішим — Єрусалим. Київ — це найстаріше слов’янське місто.

Хлопчик-знавець історії. Я розповім вам про народження Києва. Було це давно. Люди, що заселяли степи та узбережжя теперішньої України, жили окремими родами. Розмовляли вони по-різному, тому й по-різному називалися: кривичі, сіверяни, уліби, родомичі, вятичі, уличі, тиверці. Але всі вони були послідовниками антів — мужніх світловолосих людей. По Дніпру та Дунаю розселилися племена полян. Це був найчисельніший слов’янський рід. Вони займалися землеробством і скотарством, полюванням і рибальством, вишивкою і гончарством. Поляни і стали будівничими Києва.

18-й учень

Чудовий день. Ясна пора.

Легенький вітерець повіяв.

На кручах сивого Дніпра

Стоїть столиця наша — Київ.

Квітує свічами каштан,

На храмах грає позолота.

Ось Володимир, ось Богдан,

Он сяють Золоті ворота.

Летить у небі голуб-птах,

Над ним хмарки, немов пір’їни,

Й тріпоче синьо-жовтий стяг,

Як вільне серце України.

Учитель. А чому нашу столицю Києвом назвали?

Дівчинка-знавець історії. Літопис розповідає, що тут жили три брати — ватажки полянських племен. Кий зі своїм родом — на одній горі, Щек — на другій горі, а Хорив — на третій. І була у них сестра Либідь. І побудували вони місто, та й назвали його на честь найстаршого брата Кия. Самого ж слова «місто» тоді ще не було. Його заміняло слово «град», тобто укріплення, огорожа.

От і вийшло, що новозбудований град був Київ, бо належав Кию. Пройшло багато часу. Слово «град» зникло, як і огорожі довкола міст, а назва міста залишилася.

19-й учень

Україно, рідна ненько,

Ти цвітеш, немов в гаю.

Тобі силу, мою пісню,

Своє серце віддаю.

Україно, Україно,

Рідна ти земля.

Київ милий, Київ славний,

Ти любов моя!

20-й учень

Київ княжний, стольний Київ,

Він ламав мечі Батиїв

І Європі був щитом.

Нині Київ над Дніпром —

Місто гордості і слави

Української держави.

21-й учень

Наш Хрещатик славний

Урочисто вбраний:

Зацвіли каштани,

Гомонять фонтани.

І машини крутять шини

Без упину, без упину...

Виринають пішоходи

Із підземних переходів:

Всі такі величні,

Всі такі столичні.

Місто Київ молодіє

І Хрещатиком радіє.

                            (Г. Чубач)

Учитель. Наша держава має національні символи, які люди шанують і бережуть.

Прочитайте по вертикалі назву одного із символів держави.

(Діти розгадують кросворд.)

1. Гімнастичне знаряддя у вигляді двох куль, з’єднаних ручкою. (Гантель)

2. Механічні рухомі сходи. (Ескалатор)

3. Найвищий результат у змаганні. (Рекорд)

4. Перша книжка учнів у школі. (Буквар)

— Герб нашої держави України — тризуб — має глибокі корені в історії українського народу, належить до часів князювання в Києві Володимира Великого (980–1015 рр.). Тризуб зберігся на золотих і срібних монетах Володимира й інших пам’ятках культури. Протягом століть був поширений в усіх князівствах Київської Русі як символ князівської влади.

Тризуб символізує ту ж саму трійцю життєтворчих енергій, що і хрест: Мудрість, Знання і Любов, які виходять з одного для всіх джерела. Тризуб широко шанується в Індії, Ірані та в інших народів. Так що ми можемо пишатися нашим гербом як символом загальнолюдських цінностей, що мають історичні корені.

22-й учень

Тризуб, гострі три зубці,

Малювали молодці.

Молодцям сестричка Алла

Малювати помагала.

Вийшло гарно й дуже просто:

Всі зубці стирчали гостро.

Ну, а потім вийшло так:

Два, що менші,— по боках,

Третій, більший,— всередині.

Змалювали на картині,

Об’єднали їх ізнизу.

І став гербом гордий тризуб.

                                      (Г. Чубач)

Учитель. Прапор України також має вікові корені: чисте небо — символ миру (синій колір) та пшеничне поле — символ достатку і працелюбності (жовтий колір).

Таким чином, і герб у вигляді тризуба, і синьо-жовтий прапор України є символікою загальнонаціональною, яку повинен шанувати кожний громадянин України.

23-й учень

Прапор нашої Вкраїни

Має колір жовто-синій.

І повинен кожен знати,

Як два кольори єднати:

Синє небо — верхня смуга,

Жовте поле — нижня смуга.

Я підношу із любов’ю

Прапор ніжно-кольоровий.

(Г. Чубач)

24-й учень

Синій, як море, як день, золотий —

З неба і сонця наш прапор ясний.

Рідний свій прапор високо несім!

Хай він, уславлений, квітне усім!

Гляньте, на ньому волошки цвітуть.

Гляньте, жита в ньому золото ллють.

З жита, з волошок наш прапор ясний.

З неба і сонця, як день весняний.

(О. Олесь)

Учитель. В основу сучасного державного Гімну України покладено мелодію пісні композитора ХІХ століття Михайла Вербицького «Ще не вмерла Україна». Послухайте, будь ласка його мелодію. (Звучить мелодія Гімну.)

25-й учень

Слово горнеться до слова —

Гімн співається святковий.

Урочисто мовить тато:

— Незалежність — наше свято!

Тож баритися не треба.

Ти ідеш! І я — іду!

І вітає сонце з неба

Україну молоду.

Серпень тішиться, що діти

Прапорці в руках несуть.

І шумить в каштанах вітер:

— Українчики ідуть.

Учитель. А зараз послухайте казку про нашу державу.

УКРАЇНА

В одному царстві жила дівчинка. Очі в неї були, немов блакить неба, волосся, наче колосся пшениці. В косу вона вплітала жовту або блакитну стрічку, на голові носила віночок з духмяного чебрецю, запашної рути-м’яти і кетягів калини, а вмивалася росою любистку. Дівчина любила слухати спів соловейка й залюбки йому підспівувала. Звали красуню Україна.

Все було добре, поки не з’явився злий і страшний змій. Він ненавидів добрих співучих людей і хотів, щоб йому всі підкорялися. А наша дівчина дуже любила волю, їй подобалося бігати полем і радіти сонцю. Щоб вона не будила лютого змія своїми піснями, він підстеріг красуню, схопив її і кинув до темниці.

Це побачив соловейко. Птах полетів і в піснях розповів про лихо. Люди співчували дівчинці, але не знали, як їй допомогти. Та знайшовся хлопець на ім’я Сміливець. Він вирішив врятувати Україну. Юнак вирушив до змія. Билися вони не один день і не одну ніч — сили були рівними. Раптом почулася чудова мелодія, що лунала з темниці. Ніжний, мов шовк, спів додав парубкові сили. А змій, навпаки, не міг втримати такої гарної пісні — сили його покинули, і він упав переможений на землю.

Сміливець і Україна покохали одне одного й одружилися. Жили вони довго й щасливо і нажили дітей — добрих, щасливих, вродливих та співучих.

26-й учень

Я школяр, молодець,

Під пахвою букварець.

Біжу в школу вуличками,

Стежечками, доріжками,

Дрібненькими ніжками.

В школі пишу і читаю,

І рахую, і стрибаю,

І малюю, і вважаю,

Що спитають, усе знаю,

Бо вкраїнську вдачу маю.

А як вийдуть з мене люди,

Яка ж радість тоді буде

І для мене, й для родини,

Для народу й України.

Це я знаю, тому дбаю,

Тому пишу і читаю,

В рідну школу поспішаю.

І пильненько в ній учуся,

Українцем я зовуся!

Учитель. Не забуваймо, що ми — українці. Бережімо рідну землю, національну гідність. Продовжуйте вивчати історію рідного краю.

Запам’ятайте вислів М. Рильського: «Хто не знає свого минулого, той не вартий свого майбутнього».