Мета: розказати дітям про традиційні народні дитячі забави; показати, як близько стоять сучасне та минуле; виховувати любов до всього рідного, близького українцям.

Обладнання: текст оповідання О. Коваленко, атрибути для проведення ігор, конкурсів.

Перебіг заняття

Учитель. Сьогодні, діти, ми перенесемось у минуле. Заглянемо у домівки наших предків, побачимо там діточок, які дуже схожі на вас.

— Рушаємо. В добру путь!

I. Дитячі скоромовки і забавки

— Ми вирушимо в цікаву і незвичайну мандрівку. Вона проляже через стежки вашого веселого і щасливого дитинства. Коли ви були ще зовсім маленькими, не вміли говорити, а ваші неньки, плекаючи свою любов і материнську ніжність, тішили вас, своїх немовлят, різними забавлянками.

Забавлянки — це коротенькі пісеньки, які чули дітки від своїх мам чи бабусь і, напевно, ставши дорослими, пам’ятають і люблять їх.

— Ці пісеньки або ж віршики ознайомлюють малюків із різними тваринами і пташенятами, викликають любов до матері, потяг до рідної мови. Ось коли мати купає своє дитя, вона примовляє таку забавляночку:

Купалися ластів’ята

Та в чару водиці,

Щоб були ми білотілі

Та ще й білолиці.

У любисточку купали,

Живу воду наливали,

Щоб здоров’я тіло мало,

Лиха-горенька не знало.

— А коли ненька гойдала дитя в колисці, то співала так:

Гойда-да!

Хліба нема.

Був буханець —

З’їв баранець,

Була кришинка —

З’їла дитинка.

ОТОТУШКИ-ТУТУШКИ

Погладжуючи тільце дитини, розводять ручки:

Ототушки-тутушки!

На котика потягушки,

А на Василька ростушки.

Ой, тошки, тотошки!

Щоб підросли трошки.

ПОТЯГУСІ, ПОТЯГУСІ

Потягусі, потягусі,

На Галю ростусі.

Щоб Галочка росла,

Росла-виростала,

Щоб Галочка своїй мамці

Скоріш в поміч стала.

У поміч стала,

Діток колихала

Й хату доглядала.

ЛАДІ-ЛАДУСІ

— Ладі-ладусі,

— А де були?

— В бабусі.

— А що їли?

— Кашку.

— А що пили?

— Бражку!

— А що на закуску?

— Хліб та капустку.

— Гай, гай на бабину хату

Калачі їсти!

НАШ ХЛОПЧИК

Оцей пальчик — наш дідусь,

Оцей пальчик — баба,

Оцей пальчик — наш татусь,

Оцей пальчик — мама,

Оцей пальчик — хлопчик наш,

А зовуть його...!

ПАЛЬЧИКУ

— Пальчику, пальчику,

Де ти бував?

Пальчику, пальчику,

Що ти чував?

— З меншеньким братом

Я кашу варив,

Із безіменним

Я кашу поїв,

Із середульшим

У лісі гуляв,

А із найбільшим

Пісню співав.

СОРОКА-ВОРОНА

Сорока-Ворона

На припічку сиділа,

Діткам кашку варила.

— Цьому дам, цьому дам,

Цьому дам і цьому дам,

А цьому не дам,

Бо цей буцман

Дров не носив,

Діжі не місив,

Хати не топив,

Діток гулять не водив —

Справжній лежень.

СКАЧУ, СКАЧУ ДІДА

— Дитину качають на колінах, «підстрибуючи»:

Скачу, скачу діда

За скибочку хліба.

Я не дурно скачу,

А я їсти хочу.

ГОЙДА-ДА!

Гойда-да!

Гойда-да!

Добра в коника хода,

Поводи шовкові,

Золоті підкови.

ЧУК, ЧУК

Ой, гоп,

Чук, чук,

Захотів

Кіт щук.

Але чуки,

Чуки, чуки,

Повтікали

Усі щуки.

ЇДЕ ПАН

Їде, їде пан, пан,

На конику сам, сам.

А за паном хлоп, хлоп,

На конику гоп, гоп.

— Коли навчають дитину стояти, то співають:

Оце раз, оце два,

Оце три, оце чотири,

Оце п’ять, оце шість,

Оце сім, оце вісім,

Оце дев’ять, оце лиш,

Оце щука з Кременчука,

Оце карась затрепетавсь,

Оце заввишки — вставай з колиски.

— Заохочують пританцьовувати:

Гоп, гоп, горобейки,

На бабині конопельки,

А на дідів мак

Нехай буде так.

Ой, без дуди, без дуди

Йдуть ніженьки не туди.

А як дудочку почують,

Самі ніженьки танцюють.

— Потім, коли малюк навчився стояти, його вчать і ходити, примовляючи:

Дибки, дибки!

Ходить котик по лавочці,

Водить кішку за лапочки:

Диб, диб, диб.

— Багато складено в нас забавлянок, і авторами їх є такі самі люди, як ваші мами, бабусі. Тому їх по праву вважають народними забавлянками.

Під час співу чи промовляння забавляночки мати водночас грається з немовлям. Наприклад, бере голівку дитини до своїх долонь й легенько перекидає її з руки в руку направо і наліво, роздільно проказуючи:

Печу, печу хлібчик

Дітям на обідчик.

Меншому — менший,

Більшому — більший.

Після цього обоє нахиляють голівку то наперед, то назад, примовляючи:

Шусть у піч!

Шусть у піч!

Саджай — виймай!

Саджай — виймай!

Ріжу, ріжу,

Я куштую, —

Гай!

— Ось ми з вами й ознайомилися з різними забавляночками, але подорож наша ще не закінчилася. Всі ви добре знаєте і дуже любите скоромовки.

Матеріал для вчителя. Скоромовки (див. Додаток 1)

Учитель. Скоромовки теж складав народ. Діти легко переймають їх від старших, запам’ятовують і залюбки розважаються ними. Згадаймо деякі з них, вивчені вами.

Конкурс «Хто краще та швидше розкаже скоромовку?»

• Побіля Прокопа паляниці пекла.

• Не йди попри Прокопові ворота, попри Прокопишині.

• Ворона проворонила вороненя.

• Улас у нас, Панас у нас.

• Коваль кував коня,

Кінь коваля копитом,

Коваль коня кнутом.

• Кричав Архип, Архип охрип.

Не треба Архипу кричати до хрипу.

• Хитру сороку спіймати морока,

А сорок сорок — сорок морок.

II. Загадки

Матеріал для вчителя (див. Додаток 2)

Конкурс загадок «Ти — мені, я — тобі!»

• На ніч два віконця самі закриваються,

А зі сходом сонця самі відкриваються. (Очі)

• У двох матерів по п’ятьох синів, одне ім’я всім. (Пальці)

• Двоє ходять, двоє — дивляться, одна водить і наказує. (Людина)

• Ношу їх багато років, а кількість їх не знаю. (Волосся)

• Усе життя один одного наздоганяють, а обігнати один одного не можуть. (Ноги)

• Сидить баба, у сто шуб одягнена. Хто її роздягає, той сльози проливає. (Цибуля)

• Сто одеж — і всі без застібок. (Капуста)

• Сидить дівчина в темниці, а коса на вулиці. (Морква)

• Сам червоний, цукровий — жупан зелений, бархатний. (Кавун)

• Без вікон, без дверей, повна світлиця людей. (Огірок)

• Червоненька сукня, біленьке серденько. (Малина)

• Не кравець, а все життя з голками ходить. (Їжак)

• Довгі вуха, куций хвіст, невеликий сам на зріст.

На городі побував, нам капусту попсував.

Довгі ноги — скік та скік...

Ми погнались, він утік... (Зайчик)

• Хто в зиму холодну

Ходить злий та голодний? (Вовк)

• Уночі не спить, мишей сторожить. (Кішка)

• З хазяїном дружить, будинок стереже.

Живе під ґанком, а хвіст серпанком. (Собака)

• Сірий, так не вовк, довговухий, так не заєць, з копитами, так не кінь. (Віслюк)

Учитель. Молодці, кмітливі діти! Чи подобається вам подорож? Рушаємо далі!

III. Дитячі іграшки

Матеріал для вчителя (див. Додатки 3 та 4)

Учитель. Іграшка. Цяцька. Ці слова відомі кожній малесенькій дитині. Ми звикли, що їх виготовляють на фабриках. А раніше виготовлення іграшок було чудовим ремеслом рукодільниць.

Весною діти з особливим завзяттям майстрували різноголосі свистунці, оздоблюючи їх художніми обладунками, пищики із цибка цибулі. А дівчатка вміло плели віночки, робили чудернацькі пасльонові ляльки.

Під осінь, коли з поля збирали городину, діти майстрували забавні маски. Виймали м’якушку в гарбузі, вирізали очі, ніс і рот, а всередину вставляли свічку. Ввечері, як сповзали сутінки, виходили на вулицю. Це була дуже весела забава.

Для вас надувна кулька — річ звичайна, а раніше то була цінність. Виготовити її могли раз на рік, коли кололи годованика. Випросивши у батька міхурця, його виминали в попелі, вимочували і, вкинувши кілька горошин, надували. Це була забавна іграшка на весь рік.

У сиву давнину народний календар брав свій початок з весни. Дуже давно люди почали вважати яйце символом життя, приходу весни. Тому наші предки обожнювали його, розписували різними яскравими фарбами. Так виникло чудове мистецтво — писанкарство. У розписуванні яєць завжди брали участь і діти. На писанках зображували різні лінії, крапки, що символізували нескінченність світу. На одній з таких писанок зображені промені сонця, на другій — срібно-білі пагони.

Колись чи не в кожній сільській сім’ї батьки майстрували для дітей ляльки, дзиґи, вовчки з котушки прядки, брязкальця. Кращим гостинцем для дітей з базару чи ярмарку були кольорові цукерки чи пряники у формі півників, рибок, білочок, зайчиків, ведмедиків, а також глиняні свистунці у вигляді різних птахів і тварин. Спеціально для дітей виготовляли й музичні інструменти — сопілки, цимбали, бубонці та ін.

Здавна відоме багатьом українцям селище Опішня на Полтавщині та опішнянські керамічні іграшки. Діти теж брали і беруть участь у виготовленні цих витворів мистецтва. Глиняні вироби, обпалені в печах, вкриті спеціальною поливою, мають дуже гарний святковий вигляд. Забавні коники, баранці, леви, півники, глеки, тарілі милують око всіх, хто візьме їх у руки. Неперевершеним майстром опішнянської дитячої іграшки була Олександра Селюченко.

Відомим центром народної кераміки і, зокрема, дитячої іграшки є також Косів Івано-Франківської області. Вироби місцевих майстрів мають великий попит серед дітвори, зокрема свищики з біло-зеленим розписом у вигляді червоної зозульки.

Традицію дерев’яної дитячої іграшки відроджує Іван Сидорук із Ковеля на Волині. Він спеціально займається вивченням народних ремесел і відтворює народні іграшки, збагачуючи їх власною творчою фантазією. Це візочки, вітрячки, деркачі, що імітують голос птаха-деркача, різноманітні шумові цяцьки.

Дерев’яні розписні іграшки виготовляють також народні майстри з Яворова на Львівщині.

Дитяча народна іграшка — це важливий елемент народної культури.

Конкурс «Найуважніший слухач»

Запитання і завдання

1) Які є дитячі народні іграшки? З чого вони виготовляються?

2) Як називається мистецтво розписування яєць?

3) Розпитайте вдома, які іграшки виготовляли і якими бавилися найстарші члени вашої сім’ї в дитинстві.

Слухання, читання та переказ оповідання О. Коваленко «Глиняні свищики»

Колись не було фабрик, де б виготовляли іграшки. Їх робили з дерева та глини народні майстри. Такими іграшками бавились — ще як були маленькі — ваші бабусі та дідусі. Бувало, вертаються батьки з ярмарку, а діти зразу до них: «Свищика купили?..»

У багатьох українських містах та селах і нині не забули це веселе ремесло. Живе, наприклад, у місті Хмельницькому народна майстриня Людмила Іванівна Микитюк. Які симпатичні глиняні свищики вона робить — і коники, і голубки, і кізки. І що цікаво, деякі з них не просто свистять — на них, як на сопілці, можна ще й танок заграти.

Онучка Людмили Іванівни — Ганнуся пильно спостерігає бабунину роботу. Вона й сама вже дещо вміє.

— Глина в бабусиних руках, як жива, — каже Ганнуся.

— А бабуся її підохочує:

— Ти-но вчися, то й у тебе оживе і заграє.

IV. Дитячі народні ігри

Матеріал для вчителя (див. Додаток 5)

Учитель. Як іграшка в руках оживає, так і діти оживають, коли чують магічне слово — гра. Ми продовжуємо подорож. Зараз ми ознайомимось з народними дитячими іграми.

«Як дитина бігає і грається, так їй здоров’я усміхається», — каже народна мудрість. Ой і хитра штука гра! Ви думаєте, що гра — пустощі? Та ні, це — своєрідне мистецтво. В іграх передається характер народу. Люди свято бережуть свою мову, пісню і, звичайно ж, гру.

Народна гра виховує дружні товариські стосунки, бо кожному в житті потрібен друг, товариш. Народна гра — це коли гуртом, щонайменше по двоє, а краще — колом. У грі змагаються, пізнають одне одного. І знаходять вірних, щедрих товаришів. Гра вносить радість і бадьорість у життя людей.

Рухатися, бігати, гратися — це значить жити.

Отже:

Хто хоче бути красивим — грайся,

Хто хоче бути щасливим — грайся,

Хто хоче бути здоровим — грайся!

Змалечку треба бути добрим, чуйним, чесним, сміливим. Саме гра допоможе стати таким.

Діти граються багато і з задоволенням. Теплої весни, влітку та ранньої осені на вулиці, в полі, в гаю, а коли холодно, то в хаті. Хатні ігри м’які, спокійні, добрі. Ось деякі з них!

ЗОЛОТО

Учасники гри сідають у рядок на лаві і складають руки човником. Той, хто ховає річ (це може бути листочок, стеблинка), тримає її між долонями і так просовує свої складені долоні між долоні інших дітей і говорить:

Я золото хороню, хороню,

У батюшки в терему, терему!

І залишає непомітно цю річ у чиїхось руках.

Інший гравець має вгадати, у кого вона схована. Проходячи вздовж ряду, він каже: «І ти рай, і ти рай, а ти віддай». Якщо вгадає, то сідає на місце того, у кого була схована річ, а той встає і виконує його обов’язки. Якщо ж тричі не знайде, то його женять. Той, хто ховав, призначає йому наречену.

ДО МЕНЕ

У кімнаті на лаві чи стільцях сідає кільканадцятеро хлопчиків і дівчаток. Один гравець бере у стулені долоні квасолину і, просовуючи між долоні інших свої, вдає, що залишає там квасолину. А сам непомітно опускає її до рук свого обранця. Після короткої паузи дає команду: «До мене!»

Той, у кого виявилася квасолина, має спритно вискочити з ряду, щоб його не встигли затримати сусіди. Тоді він стає роздавачем квасолі.

Доки не пролунає: «До мене!», ніхто не має права розтуляти долоні, хапати сусідів за одяг чи руки.

ГРА В КАЛАЧА

Збирається кілька дітей. Гравець лягає ниць, а всі решта присідають навколо нього. Кожен кладе один палець на спину лежачого так, щоб вийшов кружок. Хтось із дітей злегенька торкається перснем руки кожного і приспівує:

Угадай, Ганно,

Пристойна панно,

На чиїй руці,

На мереженьці

Перстень упав.

І запитує лежачого: «На чиїй»? Якщо той не вгадає, то знову торкається по черзі пальців гравців і співає:

Не вгадала Ганна,

Пристойная панна,

На чиїй руці,

На мереженьці

Перстень упав.

Бух, бух, та калач,

То встань, та не плач.

На словах «Бух, бух» усі легенько б’ють у спину лежачого, а він намагається піднятися. На його місце лягає той, кому на руку впав перстень. Гра триває.

ЇДУ-ЇДУ

Обирається Вершник. Для решти дітей малюють крейдою на долівці невеличкі кружальця, які можна розмістити в коло або розкидати в різних місцях кімнати на значній відстані один від одного.

Діти, взявшись за руки, ходять у колі то в один, то в другий бік (або рядком з різними зиґзаґами та поворотами) й співають пісню:

Їду, їду, батіжком коня підганяю,

На вороному коні вітра доганяю.

Як проїхав чисте поле, мусив з коня злізти,

І коневі вороному мусив дати їсти.

Під пісню Вершник «їздить» по кімнаті на «коні». По закінченні пісні Вершник стає на якесь кружальце, решта учасників розбігаються по кімнаті: кожен шукає вільне кружальце, щоб стати на нього. Хто залишається без кружальця, той бере паличку («коня») і батіжок у колишнього Вершника, виходить на середину кімнати, і гра триває.

СІМЕЙКА

Діти утворюють коло. Обирається Омелько. Йому одягають бриль. Розподіляють ролі між іншими дітьми, які по черзі заходять у коло до Омелька. Усі разом промовляють слова:

У нашого Омелечка

Невеличка сімеєчка:

Тільки він та вона,

Та старий, та стара.

Та Іван, та Степан,

Та Василь, та Панас.

Та той хлопець, що в нас.

Та дві дівки косатих,

Та два парубки вусатих,

Та дві Христі в намисті,

Та дві ляльки в колисці.

ПАНАС

Хлопці і дівчата обирають Панаса, зав’язують йому очі хустинкою, виводять на середину й обертають, питаючи:

— Панасе, Панасе,

На чому стоїш?

— На камені!    

— Що продаєш?

— Квас!

— Лови мишей, та не нас!

Відпускають Панаса, а самі розбігаються. Він починає ловити дітей. Кого зловить — той стає Панасом.

ДОВГА ЛОЗА

Граються тільки хлопці, які стають один за одним на відстані 2-х метрів. Нагинаються, а гравець, який стоїть позаду, розганяється, перестрибуючи через кожного і стає попереду. Так роблять усі по черзі.

ЗАЙЧИКУ-ЗАЙЧИКУ

Дівчата утворюють коло. Усередині — одна дівчина. Діти промовляють:

Зайчику, зайчику,

Мій братчику,

Не ходи, не топчи

Городчику!

Не ходи, не топчи

Рутки-м’ятки,

Бо моя рутка,

Як баламутка,

Бо моя м’ятка,

Як паніматка.

Зайчичок, зайчичок

Прибігає,

Ніжкою ніжки

Прибиває.

Якби-то набито,

Ніженьки прибито.

З калинового лугу

Вибирай пару другу.

Дівчина в середині кола обирає на своє місце іншу дівчину.

Учитель. А з настанням тепла діти не просто гралися, а водили хоровод та весну закликали. А як літо наставало — дощик закликали.

1-й учень

Вийди, вийди, сонечко,

На дідове полечко,

На бабине зіллячко,

На наше подвір’ячко,

На весняні квіточки,

На маленькі діточки.

Ось вони граються —

Тебе дожидаються.

2-й учень

Ой весно, весно, днем красна,

Що ти нам, весно, принесла?

Принесла я вам літечко,

Житечко ще й овес,

Щоб зібрався рід увесь.

Учитель. Ось і добігла кінця наша подорож у минуле. А сподобалась вона вам чи ні, я побачу. Як ви будете ляльок колисати, як в ігри гратися, як весну закликати, як на уроках трудового навчання іграшки виготовляти?