Полицька ЗОШ І-ІІІ ступенів

Методичний кабінет

Усний журнал

«Віночок українських оберегів»

                                                                               Підготували

                                                                        Вчителі:   Будник О. Я., Вознюк Т.П.

Полиці  2014

Тема: Усний журнал «Віночок народних символів ».

Мета:узагальнити знання учнів, пов’язані з побутом української родини, народними символами та оберегами, їх значенням; сприяти збагаченню словникового запасу учнів, розвитку пізнавальної активності, творчих здібностей ; виховувати любов до рідного краю; необхідність знати та продовжувати традиції свого народу.

Обладнання: використання комп’ютерних технологій: мультимедійна презентація;  вишиванки , рушники .

Хід заходу

І. Організація класу .

 Звучить пісня «Зеленеє жито, зелене...».

Привітання.

Дівчинка в українському вбранні

Добрий день вам, добрі люди!

Хай вам щастя-доля буде,

Не на день і не на рік,

А на довгий-довгий вік.

Хлопчик в українському вбранні

Ми гостей своїх стрічаєм

Круглим, пишним короваєм.

З рушником берем таріль,

Коровай кладем і сіль.

Шанобливо хліб підносим

І, вклонившись, щиро просим:

-Любий гостю наш, приймай                              

І рушник, і коровай!

(Подають коровай для гостей).

Обереги мої українські,-                              

Ви прийшли з давнини в майбуття.

Рушники й сорочки материнські

Поруч з нами ідуть у життя.

Нам любов’ю серця зігрівають –                

Доброта і тепло в них завжди.

Вони святість і відданість мають,

Захищають від лиха й біди.

Й образи, що на стінах у хаті,                        

Наставляють на істинну путь.

Українці – душею багаті,

Крізь віки у майбутнє ідуть.

 Пісня « Україно, краю!»

Вчитель. Україна! Рідний край! Золота чарівна сторона.

Скільки ніжних слів придумали люди, щоб висловити свою гарячу любов до землі, де народились і живуть.

Людина має завжди пам’ятати, звідки вона родом, де її коріння, глибоко знати історію свого народу, його мову, звичаї, обряди, обереги.

Колосок і калина,                                   

І рушник домотканий,

Хліба чорний окраєць

І розсипана сіль…

Все до болю знайоме –

Обереги домашні,

Пісня й дума народу,

Його радість і біль.

 Пісня  « Українка я маленька.»

Отож розпочинаємо усний журнал «Віночок українських оберегів»

ІІІ. Виконання завдань заходу.

І сторінка. « Хата моя, біла хата»

 Вчитель:  Подивімось на екран та прочитаймо назву  першої сторінки нашого журналу.

- Рідна хата – наша берегиня. Вона зігріта теплом материнської любові, мудрим успіхом батька.

 Як відомо, домівка – це те місце, куди хочеться повертатися. Рідна хата – то ніби уособлення самої родини, сімейного затишку. Тут зберігалися сімейні традиції, тут виховувалися найкращі почуття. Кожна домівка була особливою, завершеним твором мистецтва. Тож давайте на хвилинку заглянемо у минуле та подивимось у яких оселях жили наші пращури.( відео перегляд )

ІІ сторінка « Рушники, рушнички»

Вчитель: З давніх – давен  у родинному житті українців рушник відігравав важливу роль. Рушники берегли. Передавали з роду в рід. У  багатьох місцях України батьки й нині бережуть рушники для дітей як родову реліквію і нізащо не віддають з рідної хати.

Український рушник! Він пройшов крізь віки і зараз символізує чистоту

 почуттів ,глибину безмежної любові до своїх дітей.

Рушник передавали як оберіг з роду в рід, з покоління в покоління. А  який він гарний! Його можна порівняти з піснею. Без рушника, як і без пісні, не обходилося жодне свято.

Як з’являємось на світ ми

В крижмі – білі рушники

Полотняне диво світле

Плід душі і хист руки.

Як прийде пора до шлюбу

З блиском золота кілець,

Рушники з дитинства любі

Ляжуть в стежку під вінець.

Чи коли від краю свого

Довгий шлях кудись лежить,

Рушником й хрестом в дорогу

Рід тебе благословить.

А прийдеться шлях останній

Вам відміряти в житті

Рушники прості, прощальні

Понесуть вам на хресті.

Рушники, рушники-

Наче долі сторінки,

Їхня мова писанкова

Збереглася на віки.

Пісня « Рушники»

ІІІ сторінка Пісня – душа народу

 О пісне вкраїнська! Дзвінка, невмируща,

Ти муки і радість, ти гнів і любов.

Наснага твоя, чарівна і живуща,      

Ввійшла в нашу душу,

Ввійшла в нашу кров

Пісня – душа людини, незмінна її супутниця. Споконвіку в Україні співали – у горі і радості, на сімейних і народних святах , в школі і в церкві. Пісня супроводжувала людину протягом усього життя, допомагала у праці й прикрашала побут.    

Покажіть мені народ, у якого було більше пісень, ніж в українців. Наша Україна дзвенить піснями. Про Україну є безліч пісень

Українська пісня…Хто не був зачарований нею? Але ж звідки в українського народу є такий дорогоцінний скарб? Хто наділив наш народ таким дарунком? Послухайте легенду  

Коли це все було — ніхто не знає,       

Але легенда так розповідає:

Надумав Бог про всіх подбати,

Талантами людей обдарувати.

Французам дав красу та елегантність,

А німцям — дисципліну та педантність.

Любов до моря дарував англійцям.

Росії — владність,

А голландцям — квіти.

Ну, як таким дарункам не радіти!

Підвівся Бог зі свого трону                 

Вдоволено поправив він корону.

І тут побачив дівчину в куточку,

Одягнену у вишиту  сорочку.

  - Чом плачеш ти?

  - Як звуть тебе, дитино?

Вона відповіла: Я – Україна.

А плачу, Боже, бо не бачу меж,

Від пролитої крові і пожеж.

Чому, скажи мені, така зла доля?

В своїй землі немає правди й  волі!

 - Так он яка історія твоя!

Та тільки всі роздав таланти я —

 Скоріше треба було підійти...

І тут дівчина вже хотіла йти,                              

Та Бог підняв правицю, зупинив.

І з дівчиною знов заговорив:

— Неоціненний скарб один я маю.

 Уславить він тебе у світі, знаю.

Бери його та бережи.

Це — пісня.

Взяла дарунок, до грудей  притисла,

І понесла ту пісню по межі:

«Нам, Боже, Україну збережи!

  ІV сторінка «Ой калино, калинанько»

Вчитель:Майже в усіх народів є улюблені рослини-символи: у канадців – клен, у росіян – берізка, а у нас –  калина. Правду каже прислів’я: «Без верби і калини нема України».

Ось калина над річкою

Віти стеле по воді

Хто це щедрою рукою

Їй намистечко надів

Червонясте, променисте –

Розцвітає мов огні…

Дай хоч трошечки намиста

Калинонько і мені

 Пісня «Червона калина»

Говорила мати: Не забувай сину,

Як будуєш хату посади калину.

Білий цвіт калини – радість України,

А вогняні грона – кров наша червона.

Зоряна калина і краса і врода

Нашої країни – нашого народу.

Запам’ятай сину, що казала мати:

Посади калину в себе коло хати.

Посадіть калину коло школи

Щоб на цілий білий світ

Усміхалась щира доля

Материнський ніжний цвіт.

Посадіть калину в чистім полі

Хай вона освятить час.

Рід наш дуже любить волю

Нехай мир запанує у нас.

А щоб цвіт її розквітнув

І не зівяв у спориші,

Посадіть калину коло серця,

Щоб зацвіла вона в душі.

Танець « Ой є в лісі калина»

V сторінка « Хліб – усьому голова»

 Хліб – символ життя. З давніх – давен  він у великій пошані в народі. Недаремно у молитві до Бога « Отче наш…» люди, як великої милостині, просили не позбавляти їх хліба. Бо він не просто основа життя.

  Споконвіку хліб називають святим. Він завжди лежав на столі.

Яке щастя, яке добро, що він є на світі. Спочатку в землі, потім у борошні,

й, нарешті, на столі. Якби в нас було хліба стільки, що могли б ним прогодувати весь світ, ми все одно  сказали б: бережіть кожну скибочку хліба, кожний колосок,кожну зернину ,бережіть не тому що ми скупі. А тому, що це хліб.   

Якось, за легендою засперечались орач, сівач і пекар. Орач твердив, що хліб творить земля, сівач казав – сонце, пекар – вогонь. Ви забули про людину, хліб – творіння рук людських,- мовив мудрець.

    Не кидайсь хлібом, він святий                         

    В суворості ласкавій,

    Бувало каже дід старий

    Малечі кучерявій

• Не грайся хлібом, то ж бо гріх!

Іще до немовляти 

Щасливий стримуючи сміх,

Бувало каже мати.

Бо красен труд, хоч рясен піт,

Бо жита дух медовий.

Життя несе у людський світ

І людські ріднить мови.

  Пісня « Буде коровай»

VІ сторінка « Україна – рідний край»

Україна – рідний край

Поле, річка,синій гай

Любо стежкою іти

Тут живемо я і ти.

Пісня « Моя Україна»

Красивий, щедрий, рідний край.

І мова наша солов‘їна.

Люби, шануй, оберігай:

Усе що зветься . . .

ІV. Підсумок уроку. 

Так, діти, це наша Україна, яку слід оберігати. Сьогодні багато молодих людей,ризикуючи життям захищають нашу державу на сході. Серед них є хлопці з нашого села. Нехай вони повертаються живими і здоровими. Нехай ця військова агресія закінчиться миром для всіх людей.

                           Молитва

Прийми,Святий Отче, молитву від доньки.

Складаю до неба свої я долоньки,

І слізно прошу,Тебе Боже, благаю,

Пошли миру й щастя для нашого краю.

Молюся я щиро за долю Вкраїни,

Щоб більше не впала вона у руїни,

Щоб радісно жили всі твої діти

Й цвіли наче квіти кожного літа.

Й молюся, за те щоб не було війни,

Щоб більше не бились твої сини.

Даруй же нам нині, Боже Єдиний

Любов й благодать по всій Україні.

Сьогодні незвичайний день. За церковним календарем ми відзначаємо свято Введення в храм Пресвятої Богородиці. За народними традиціями це свято називають «першою колядою». Саме від цього дня дозволяється готуватися до великого свята – Різдва Христового,тобто можна вчитися колядувати, щедрувати. Ми також підтримаємо традиції українського народу і спробуємо поколядувати. Допоможуть нам у цьому батьки і всі присутні у цьому класі.

          Отже, ми з упевненістю можемо сказати, що в українців є багато  символів, оберегів, традицій. Бережіть, шануйте, любіть обереги, вивчайте традиції свого народу, адже ми українці – пишаймося цим. Любіть Україну, любіть українську мову, співайте українську пісню, пишайтесь своїми символами.

Все, що в серці мали,-                         

Вам подарували!

Світлу мрію й казку

Нашу пісню й ласку,

Щебет України, звичаї Вкраїни.

Тож нехай у кожного з вас буде завжди щастя,світла доля у житті!

Гості наші дорогенькі!                         

Добра вам бажаємо

І за добрим звичаєм

Хлібом пригощаємо.