П’ятдесята золота симфонія

50… Що відчуває ювіляр? Про що думає? Здогадатися неважко. Збирається родина із усіх усюд, лунають тости, звучить музика, і сиплються найщиріші побажання, клопочеться господиня, вкриваючи стіл четвертим рядом тарілок.

А коли ювіляр школа… Давайте проникнемо в потаємні думки Полицької школи, адже їй сьогодні – 50. Отож …

Люди думають, що 50 – це багато, а я й не знаю. Як згадаю, скільки було випускників – то багато, подивлюся на дзвінкоголосих першачків – мало. Про них згадай,  а вони вже тут як тут. В один голос сканують: «Рідна школо, з Днем народження!». Все прикрасили, кругом доглянули. На шкільних дверях сяє цифра «50». А спортивний зал я і не впізнала. На фоні золотистого полотна колони біло-жовтих кульок, величезні світло-коричневі квіти. Буде бал, мій перший справжній бал. І навколо море посмішок. Я відчуваю цей чудовий настрій. А от і гості…

Першим привітав мене настоятель Хресто-Воздвиженського храму отець Сергій. Він іде до кабінету Рубахи Віри Миколаївни, директора школи. З яким трепетом слухає вона привітання. Здається, я чую, як б’ється її серце. А які слова промовляє отець Сергій! Кожне слово наповнене батьківською любов’ю, материнським теплом, мудрою порадою, дружньою підтримкою, Божим благословенням. А він же мій випускник! Радію, що в людському серці може вміщатися стільки любові до кожної людини. Віра Миколаївна приймає подарунок від отця Сергія – ікону Покрови Божої Матері та великий кошик квітів.

А у «бальному» залі займають місця гості. У фойє стоїть величезна п’ятдесятка із чорно-білими фото. Біля неї багато гостей, працівників школи, впізнають на світлинах себе, своїх друзів, однокласників.

Але, що це? Звуки симфонії заповнюють весь простір, обвивають душу, знімають простоту буденності із кожного. І ось – фанфари! Почалось…

На сцену для привітання запрошується директор школи, господиня цього свята Рубаха Віра Миколаївна, - оголошують ведучі.

• Рідна школо, вітаю! Я теж твоя випускниця. Зовсім маленькою ти взяла мене за руку і повела стежиною знань, це ти запалила у моєму серці любов до вчительської праці, випустила в доросле життя і повернула назад. Немає милішого, як своє село, своя велика шкільна родина. А це 55 наших педагогів, людей з великої літери. Завдяки натхненій праці наших вчителів школа пишається успіхами і досягненнями, а їх у нас за ці роки дуже багато.

Правду каже Віра Миколаївна. Багато золотих злитків по Україні випустила я. Шле вітання мені Балашов Едуард Михайлович, випускник 1994 року, кандидат психологічних наук, доцент, начальник міжнародного відділу Національного університету «Острозька академія». Шлють вітання із США мої випускники і вчителі Кулай Віктор Федорович і Кулай Варвара Михайлівна:

«Прийміть щирі вітання з нагоди 50-річного ювілею нашої школи! В усі часи, в усіх країнах і на всіх континентах школа була і є джерелом знань, добра і любові. Щасливі

шкільні роки назавжди залишилися в нашій пам’яті. З глибокою вдячнітю і теплотою згадуємо своїх вчителів і колег, тому що нам пощастило не тільки вчитися, а й працювати в рідній школі.  Творчих здобутків і натхнення, добра і щастя, бажаємо Вам, дорогі вчителі. Нехай зерна любові і добра, знань і мудрості, які ви сієте щодня, дадуть добрі сходи і дозріють добірними плодами в серцях ваших учнів. З ювілеєм тебе, рідна школо!

Співають учні, дзвінко лунають слова про школу, про дитинство, про Україну. Ось і мої соловейки: Стельмах Аліна, Стадник Наталія, Демчук Анжеліка. Жодне свято без них не обійшлося. І серед похмурого дня своїм співом дівчата закличуть сонечко. Веселі, усміхнені, красиві, вони наповнюють рідну школу весною. Дякую вам, мої майбутні випускниці!

Летять із усіх усюд вітання від моїх випускників, адже скільки спогадів у їхньому житті пов’язано зі мною. Перша літера, перша дружня підтримка, перше кохання. На сцену виходить Антонюк Юрій Васильович, випускник моєї школи, тепер довірена особа депутата Верховної Ради Василя Петровича Яніцького . Привітав мене від себе і передає вітання від Василя Яніцького, в його словах звучить впевненість у завтрашньому дні. Дякую, пане Василю, за турботу, за надійне плече.

У широкому вестибюлі працює кореспондент.

Шкільний кореспондент: Ми ведемо репортаж із шкільного свята. Рідна школо, вітаємо! Зараз на сцені закінчується незвичайний танець учнів та вчителів. Не кожного дня випадає честь учням кружляти у танці вчительку.  Мабуть, хвилюються наші хлопці. Запитаємо в них.

Учні: Спочатку було по-різному. Ми думали, що наші вчителі все вміють, а так було смішно дивитися, як вони не попадають в такт. Але мудрими їх називають не дарма: швидко навчилися і нам допомогли.

Учні:Так, було тяжко, але з нами були наші вчителі: Курин Ольга Костянтинівна, Лесько Руслана Василівна, Васьків Валентина Григорівна. Протягом всього концерту вони були поряд, жодного разу не присіли, дякуємо їм.

Шкільний кореспондент: Сьогодні на свято приїхала нас привітати учениця 8-го класу м.Луцька Озеруга Катерина, підійдемо до неї.

Шкільний кореспондент: Катерино, коли ти співала, ми думали, що приїхала народна артистка. Давно займаєшся вокалом, і чи багато часу витрачаєш?

Катя: Співаю ще з дитинства, а коли займаєшся улюбленою справою, часу не помічаєш, але сьогодні я виступала з особливим натхненням, адже в залі була присутня випускниця вашої школи Озеруга Віра Миколаївна, моя бабуся, і мій тато також закінчив цю школу.

Шкільний кореспондент: Дякуємо, Катю, за гарний настрій. А ось підійшли учасники музично-танцювальної композиції «Кукарелла». Чи сподобався глядачам танець?

Діти: Нам дуже аплодували, то сподобався. Було весело танцювати, на уроках сидиш тихо, не дозволяють рухатись, а тут ми ноги до голови закидали. Пильно слідкувала за нашими рухами Стельмах Ірина Анатоліївна, випускниця нашої школи, наш хореограф. Дякуємо, Ірино  Анатоліївно!

Шкільний кореспондент: Ми також дякуємо всім за увагу. До побачення!

А ось і мої ветерани... Хоч і сивочолі, але усміхнені, життєрадісні. Не буває у школі колишніх, є лише справжні. Нелегка праця директорів школи. Але вони вистояли в часи перебудови, в часи занепаду, в часи безгрошів’я, вели вчителів за собою, не дозволяли опускати руки. Дивом добудовували класи, новий корпус, спортивний зал, шукали спонсорів. Гучними оплесками та подарунками зустрічає зал

Друзя Віталія Васильовича,

Бартосевича Олександра Володимировича,

Килюшика Петра Ростиславовича.

Але є капітани – треба і команда. На сцену запрошують

Стельмах Клавдію Федорівну,

Потапенка Петра Степановича,

Цибульську Галину Тихонівну,

Дукач Віру Максимівну,

Зелінську Ніну Григорівну,

Ришко Ольгу Антонівну,

Ришко Любов Михайлівну,

Балашову Марію Іллічну,

Кравченко Євгенію Іванівну,

Фейцера Олександра Васильовича.

Вітає їх, сивочолих, колишній директор Полицької школи Друзь Віталій Васильович, пригадує молоді роки, своїх випускників, учнів 70-х!

А як же не заговорити про здоровий спосіб життя і про наших золотих злитків – спортсменів. Адже Полицька школа славиться спортивними досягненнями своїх вихованців. Приїхала мене привітати відома волейболістка, чемпіонка України Журбич Надія. Струнка, висока, вона ділиться з нами секретами успіху. А він один – наполеглива праця, дружня підтримка, вміння не зупинятися перед труднощами.

Ми знаємо ціну золота. А чим вже цінні мої випускники? Я знаю:  вони цінні тим, що не згубили моєї науки, а примножили її, не зупинялися, а йшли далі, вміють керувати,  нікого не залишають без уваги і ніколи не забувають  про рідну школу.

На сцені виступає голова сільської ради Микола Костянтинович Озеруга. Його слова не розходяться із ділом, а це важлива життєва філософія. Він привітав випускників,  цінність яких не вимірюється золотом чи коштовним камінням, бо цього мало, до болю мало! Це випускники-воїни. Привітав Микола Костянтинович з ювілеєм школи та святом збройних сил України і Днем козацтва ветеранів Другої світової війни, воїнів-афганців, учасників АТО на Сході.

Піднявся зал, в кожного на обличчі відбився сум, жаль стискає серце, міцно стулені вуста – хвилина мовчання, вшановуємо пам'ять загиблих воїнів. Із вдячністю нашим героям лунає пісня-молитва за Україну у виконанні прихожан церкви Християн Віри Євангельської.

А також танцювальний номер у виконанні Стельмах Ірина та Мотрунчика Володимира.

До мікрофона запрошується пресвітер Озеруга Михайло Іванович, який привітав мене з ювілеєм і побажав, щоб наші справи і думки завжди були пов’язані із Богом.

Сьогодні мені дозволено думати, і ви читаєте мої думки. Не може існувати школа  сама по собі. Є у мене власні косметологи. Вони мене вибілюють, підфарбовують, заквітчують – це мої феї чистоти, шкільні прибиральниці. Дякую вам за доглянуті квітники, чисті доріжки. У свої 50 я виглядаю гарно!

У школі – але не учні,  по класах ходять - а на уроках не сидять,  всі парти і стільці оглядають.  Хто ж це? Це ж шкільні працівники по ремонту. Все вміють полагодити, все зробити. Захотіли квітник у вигляді криниці – будь ласка, ще й цибатий журавель стоїть!

Згадую слова Григорія Сковороди: «Ой ти, пташко жовтобока, не клади гнізда високо…», – застережливі слова, але є в мене випускники, які не бояться досягати вершин. Вакуліч Петро Сергійович, заступник начальника навчально-тренувального центру Рівненської АЕС, впевнено крокує по життю і мене ніколи не забуває. Сьогодні приїхав, слово добре промовив, ніби об’єднав всі покоління випускників в одну велику шкільну родину.

Рак Володимир Васильович, полковник, нині пенсіонер, завжди усміхнений, бадьорий, життєрадісний, він мене як привітав, то як 25 років скинула, що то значить військовий.

Хліб – всьому голова. А коли свіжоспеченим короваєм вітає екс-голова Фейцер Олександра Михайлівна – це двічі приємніше. Линуть з її вуст слова вітання наче сопілка грає. Творча, уважна, дбайлива, вона ніколи мене не забувала.

Мудро чинять ті керівники, що виховують майбутнє покоління. Бортник Петро Петрович, директор ПАТ «Рафалівський кар’єр» , разом із батьками відремонтував декілька класних кімнат, допомагає створювати учням комфортні умови для навчання.

Уважно слухає концерт Іваненко Микола Петрович, полковник, людина військова. Здається, боїться пропустити жодне слово, бо давно він тут не був. Відповідальна робота і далеко від рідного дому.

Стельмах Микола Володимирович, добуваючи із надр Полицької землі базальт, не забував, що цариця наук – математика, обладнав математичний кабінет у школі. А початковій школі в с.Іванчі частенько надає спонсорську допомогу.

Рубаха М.М., Рак Н.Д. і Рак І.В., Бабік П.М. і Бабік Н.Д., Лемещук Ю.А., Шепеть М.М., Завжди були поряд, коли потрібна була допомога,  дбали, щоб на новорічному святі учні отримували подарунки від Святого Миколая. Дякую Вам, мої любі випускники!

А десь там, за межами людської свідомості, із високого натхнення і творчості на білій хмаринці зібралися музи.

• Поспішаймо, сестриці, бо сьогодні ми ой як потрібні в Полицях..
• Так, беремо із собою все найкраще,  покличемо Настрій, Посмішку, Гостинність, Дружбу, Талант.
• Вони вже давно там, сестрице-прозо, а що це весь сценарій прозою, чи буде місце для музи-поезії?
• Я тут, я була у Лариси Іванівни Сай випускниці Полицької школи, відомої поетеси, і вона написала про школу вірш «Над Полицями небеса синіють…»
• Так ти ще була у сестер Любові та Анастасії Бачинських.
• Так, я часто їх надихаю на гарні вірші, а Анастасія сьогодні на святі, вона не лише пише вірші, а й виконує їх під гітару. І школі подарувала збірку своїх віршів «Волошкове дитинство»
• Талановиті тут учні!
• Дуууже!

Розійшлися гості, розлетілися музи. Шкільні кореспонденти пішли спати, стомлено закриває очі-вікна школа. То 50 – це багато, чи мало? А хто ж скаже, коли тут вічно живуть дитинство і юність.

Полицька загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів

Школа висловлює щиру подяку організаторам, всім учасникам святкового концерту та великій шкільній родині, гостям за щирі слова, привітання та подарунки